"День виборів-2": які перспективи дострокового переобрання Ради
Перспектива перевиборів в український парламент залишається реальною
Зовсім нещодавно на екранах України вийшла друга частина фільму "День виборів-2", став у свій час блокбастером і однією з найулюбленіших кінострічок у політконсультантів. Як відомо, перша частина цього фільму стала класикою, й розійшовся на цитати, ну а найвідомішою стала пісня виконанні Шнура "Вибори, вибори…". Її люблять цитувати і українські, і російські, і інші політики колишнього Радянського Союзу.
Тим не менш, пісня Шнура: "Вибори, вибори, кандидати… (далі непечатное слово, що характеризують осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації)", як не можна краще відображає ставлення українських виборців до українських політиків, і до перевиборів, які в Україні трапляються досить часто.
Досить згадати, що Україна двічі пережила дострокові парламентські вибори, і двічі переизбирала президента. Останні дострокові парламентські вибори відбулися в 2014 році, до цього вони пройшли в 2007 році. І в обох випадках причиною їх послужив гострий політичний та урядовий криза.
У 2014 році Україна позачергово обрала першу "постмайданную " Раду після втечі Віктора Януковича і членів його найближчого оточення, і в порівнянні з парламентом, обраним на планових виборах 2012 року, парламент нинішнього скликання практично кардинально змінився.
Якщо в парламенті VII скликання абсолютна більшість мала "Партія регіонів" і її сателіти, а опозиція в основному була представлена тільки фракцією "Батьківщина", то сьогодні правонаступники "Партії регіонів" у вигляді "Опозиційного блоку" опинилися в абсолютній меншості.
Їх прямі ідеологічні опоненти всі виступали з фактично однаковими гаслами європейської, євроатлантичної інтеграції і якнайшвидшого покарання всіх винних у злочинах часів Віктора Януковича.
тобто, 5 фракцій - "Блок Петра Порошенка", "Народний фронт", "Батьківщина", "Самопоміч", "Радикальна партія" - досить швидко й безболісно, не традиційно для української парламентської історії, створили коаліцію з абсолютним конституційною більшістю.
Арсеній Яценюк вдруге був призначений прем'єр-міністром, заручившись рекордної підтримкою, якщо я не помиляюся, в 365 народних депутатів, тоді ж в 2014 році.
Але вже, фактично, через рік, ця парламентська коаліція спочатку забуксувала, а потім припинила своє існування. При цьому, з 5 фракцій-засновників коаліції, з неї вийшли відразу три. У підсумку, у правлячій більшості залишилися тільки - "Народний фронт" і "Блок Петра Порошенка", які з моменту виборів досить серйозно поступилися в своїх рейтингових позиціях, в першу чергу, тому що взяли на себе основну відповідальність за реформи.
При цьому, можливі перевибори, про які сьогодні говорять офіційно перейшли в опозицію "Батьківщина" і "Радикальна партія", були пересунуті на невизначений термін.
Коли здавалося, що перспектива цих перевиборів цілком реальна, в останній момент, Володимир Гройсман встиг "перескочити" зі спікерського крісла в крісло прем'єр-міністра, сформувавши нову коаліцію у складі БПП, "Народного фронту", а також позафракційних депутатів, які в останній момент увійшли до складу пропрезидентської фракції.
Поступивши таким чином, Гройсман і співтовариші перенесли перспективу дострокових парламентських виборів як мінімум на рік. За цей час рейтинги партії популістів, таких як радикали, "Батьківщина", "Опозиційний блок", а також позапарламентських сил, в першу чергу, ще не створеної партії Михайла Саакашвілі, можуть істотно впасти.
Власне кажучи, в цьому і полягає основна задумка авторів перезавантаження парламентської коаліції, основними режисерами якої виступили, зокрема, наші американські партнери. Вони до кінця наполягали на збереженні нинішнього парламенту і створення нової коаліції.
Зрозуміти інтереси американців досить легко. Вони серйозно вклалися і фінансово, і ресурсно, і іміджево в українські реформи. Для президента США Барака Обами колапс парламентської коаліції в Києві, і тієї влади, яку Білий дім підтримував усі останні два роки, став би мінусом.
Обама і так з останніх сил намагається піти на позитивній ноті, зберігши образ президента-пацифіста, який послідовно намагався піти з усіх військових конфліктів, які Америка була втягнута його попередниками. Тим не менш, його президентство закінчується на мінорній ноті, тому що США фактично залишаються втягнутими в конфлікт між Україною і Росією, а також в сирійську війну. Не до кінця закінчено участь Америки в афганському і іракському конфліктах. Тому зовнішньополітичні підсумки президентства Обами можна розцінювати як катастрофічні.
Повертаючись до теми українських перевиборів, необхідно зазначити, що зараз той "кавалерійський наскок", який зробили, найяскравіші представники популистической політичної школи в Україні - Юлія Тимошенко і Михайло Саакашвілі, виявився відбитий, кажучи термінологією британців, "тонкою червоною лінією", збудованої президентом Петром Порошенко та екс-прем'єром Арсенієм Яценюком
Термін "тонка червона лінія" народився під час Кримської війни 1853-1856 років, коли полк шотландських горців в червоних кілтах збудованих в шеренгу по двоє, відбив атаку російської кавалерії.
Тепер війна за перевибори переходить у важку стан стратегічної невизначеності. Замість відкритої битви, сторони сидять по траншеях. Така траншейне війна триватиме досить довго, і її результат передбачити досить складно.
Ще унікальність нинішньої ситуації полягає в тому, що вперше в українській історії чинний на той момент прем'єр-міністр Арсеній Яценюк виступив за створення нової коаліції, більше того, він особисто збирав і агітував депутатів вступати в нову коаліцію від імені свого наступника Володимира Гройсмана.
Яценюк може вважати свою місію по суті невиконаною. Нинішні 4% підтримки "Народного фронту" нікого не повинні бентежити. У українських виборців дуже коротка електоральна пам'ять, і вже дуже скоро, пішовши фактично в опозицію (формально залишаючись у складі коаліції), Арсеній Яценюк стане гібридним опозиціонером. Він досить швидко зможе відновити свої рейтингові позиції, і повернути популярність "Народного фронту".
Ще один сюрприз від майбутніх перевиборів, які в будь-якому випадку неминучі, може запропонувати чинний прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Він тривалий час відмовлявся вступати в президентську партію "Солідарність", а його політична партія "Європейська Україна" зайняла перше місце на виборах у Вінницькій міськраді.
Великий кадровий вага, а також ресурсні можливості, які дає прем'єрське крісло, дадуть Гройсману хороші можливості для особистого партійного проекту. А, наскільки ми знаємо, українські прем'єри рано чи пізно починали будувати політичні партії під себе.
Тому в політичній палітрі України до моменту дострокових парламентських виборів може з'явитися ще одна партія-важковаговик, створена особисто під Володимира Гройсмана. Буде це "Європейська Україна", або це буде новий політичний проект, до кінця, я думаю, сьогодні не знає ще і сам прем'єр. Хоча дрейф у бік від президентської партії помітний вже зараз.
