Д.Видрін: "В Україні сьогодні з'являється якийсь новий і досить несподіваний вид цензури"
РБК-Україна: Ми з Вами зустрічаємося відразу після великого християнського свята - Трійці, і це задає певний настрій у нашій розмові. Давайте почнемо з духовності.
Дмитро Видрін: Останнім часом, я, як і мабуть всі інші люди, що мають відношення до влади, намагаюся знайти код розвитку країни. Я намагаюся зрозуміти, чому одним країнам за останні 10-15 років вдається зробити гігантський стрибок у розвитку, а інші приречені пробуксовувати в одній і тій же колії Я бував в Туреччині 15 років тому і зараз - це дві різні країни. Також бував в Еміратах десятирічної давності і сьогодні - це небо і земля. І я живу в Україні, яка весь час одна і та ж країна, одні й ті ж люди в політики і у влади, одні й ті ж проблеми, одні й ті ж розмови і практично той же рівень життя. І виникає питання: у нас не правильно з генним кодом, архетипом чи щось інше заважає? Може, ми заворожені? Де той світанок, який вижене морок з нашої території? І відповідаючи собі на ці питання, я зрозумів, що однієюї з головних причин є відсутність справжньої релігійності. Я маю на увазі не навмисну і показушну релігійність, а релігійність в істинному, персональному та глибинному сенсі.
РБК-Україна: Тоді, можливо, мова йде про Віру?
Д.В.: Так, релігійності як Віри. Тому що назвати релігійністю купання наших політиків в ополонці на Хрещення було б смішно. Я вже писав, що з цих «актів» їх віри можна зробити тільки один висновок - всі ці політики потворно кошлаті.
РБК-Україна: Підтвердження теорії еволюції Чарльза Дарвіна?
Д.В.: Можливо (сміється). Дійсно, коли я побачив одного політика, який зі спини більше схоже на йєті, ніж на високопоставленого чиновника, у мене виникли сумніви в нашому божественому походженні, тому що сам я не дарвініст. Кажучи ж серйозно, про Віру і про Надію, тому що мені здається, що про Любов нам ще говорити рано, я хотів би поділитися з вами однією дивовижною інформацією, що доводить ще раз як важлива віра. При тому, дослідження, про які я хочу, розповісти були проведені на тваринах, що ж тоді говорити про людину!
Так ось, був такий соціолог Парсонс, який проводив дослідження на щурах, вважаючи, що пацюки із соціальної організації дуже близькі до людей. Він поставив експеримент зі своїми підопічними в басейні з крутими стінками. Тварин кидали в цей басейн, вони плавали-плавали і через годину тонули. Потім експеримент ускладнили - деяких щурів за п'ять хвилин до того, як вони повинні потонути, рятували. Якщо такогоу щура знову кидали у воду, то він трималася не годину, а 60 годин! Тобто віра в те, що її врятують, збільшувала життєздатність піддослідної в 60 разів.
І це розкриває мої філософські на очі на те, чому так бурхливо розвиваються Емірати, де сильна мусульманська віра. Це розкриває очі, чому Штати, не дивлячись на їх перипетії, крахи, надмірні амбіцій, кожен раз оживають і відроджуються - така сильна їх протестантська віра. Можливо, вона лубочному-голлівудська, але вона дієва. Це пояснює, чому швидко розвиваються країни, де сильна позиція католицької церкви. Наприклад, Україна і Польща, які стартували в незалежність майже одночасно, мають колосальний сьогодні розрив у рівні життя.
РБК-Україна: Коли я була в Польщі до її вступу в ЄС, місцеві політологи стверджували, що в України стартові можливості набагато більші.
Д.В.: І експерти Duetsche Bank говорили про це ж. Але «що щось пішло не так» і, мабуть, духовність і дає ключ до відповіді на наше невисловлене питання. Мене вразили записи «чорних ящиків» літаків, що гинуть на нашій території за участю наших пасажирів і делегації найвищого керівництва Польщі. У нас останні слова - цей суцільний мат, у них - молитви. Я все-таки думаю, що молитва має більшу силу, ніж мат. І мені хочеться сказати, що віра - це не тільки комфорт душі, але життєздатність тіла і сила Духа, помножена в 60 разів.
РБК-Україна: Ваша нова книга, презентація якої відбудеться наприкінці травня, теж про духовне?
Д.В.: Презентація моєї чергової книги, яка називається «Про політику упорно», відбудеться 29 травня в Ялті і, якщо дивитися на гумор та іронію як на аспект духовності, то так, хоча я, напевно, в черговий раз гнівлю долю, переходячи від високого до занадто грайливо. Книга все-таки вийшла дуже фривольною і десь - епатажною. Вона складається з моїх есе, які проілюстрували три відомих українських художника - Олександр Ройтбурд, Антон Соломуха та Василь Цаголов. І ілюстрації ці дуже відверті.
Назву книги я трохиа запозичив у групи художників, які протестують проти дій нацкомісії з моралі. І як виправдання я хотів би сказати, що українська політика останнім часом увійшла до категорії порно, вийшовши із категорії еротики, тому по іншому про неї писати було б важко. Раніше я завжди вважав, що політика дуже близька до еротики.
В 80-х роках я якраз за це покритикував одну свою ученицю, яка згодом стала видавцем суспільно-політичного журналу. Вона робила матеріал про паради, а я для нього прокоментував ідею про те, що сенс військових парадів полягає в деякому фалічному комплексі владних мужів. Та, можливо, відсутня міць і величина їх особистої сили, дорощується ракетами, танками, гарматами. І ці фаллопротези наповнюють їх почуттям надповноцінності і почуттям глибокого задоволення. Вона ж написала в кінці цього коментаря, що політики, які приймають парад, мабуть відчувають оргазм. Я тоді сказав, що це грубо. І не треба плутати екстаз і оргазм.
Але з того часу політика стала настільки грубою, що навіть слово «оргазм» для неї звучить занадто ніжно. З політики зникла прелюдія, кокетування, залицяння, і навіть задоволення. Сьогодні політик перетворився з Дон Жуана в гвалтівника. Так, виборці Києва налаштовуються на якісь залицяння і обіцянки, а їм відразу впихають кілограм гречки та палку ковбаси. Брутально і жорстко. Така трансформація і спонукала мене написати цю книгу, хоча, сподіваюся, що вона проживе недовго - і політика знову стане тоншою, делікатнішою, інтелігентнішою. А поки ми маємо довести ситуацію до катарсису. У мене є одна чудова знайома художниця, хочу, щоб вона допомогла мені це зробити. Я їй уже замовив картину «Голі депутати штурмують трибуну ВР».
РБК-Україна: Але це вже не жанр порно, це «нуар» - морок і жах.
Д.В.: Мабуть, це і буде повним катарсисом.
РБК-Україна: А Ви не боїтеся, що у ситуації, доведеної до абсурду завжди є тенденція перетворюватися в моду? І, завдяки Вашій ініціативі, незабаром підуть замовлення на «голих депутатів» міськрад, сільрад та інших зборів державних мужів?
Д.В.: Тоді я хотів би бути в частці (сміється). Хоча у нас, звичайно, будуть проблеми з комісією з моралі. Але, у свою чергу, всім цим комісіям хотів би зауважити, що мораль у суспільстві регулюють не комісії, а культура і духовність.
РБК-Україна: Про цензурі. Якого роду інструменти сьогодні регулюють наш інформаційний простір?
Д.В.: В Україні сьогодні з'являється якийсь новий і досить несподіваний вид цензури. Я відчуваю цензуру з боку опозиції, як це не дивно. Коли я хочу сказати опозиції про щось критичне, мені кажуть, що не хочуть писати про це, тому що незручно. І виникає дивна ситуація, коли про владу можна погано говорити, а про опозицію - ні.
В Інтернеті сьогодні 90% критичного матеріалу адресовані влади. Існує якась презумпція істинності від опозиції. Я намагався опублікувати про них кілька фактів, але у мене їх не беруть через те, що вони дискредитують опозицію. Думаю, що, крім іншого, це відбувається і внаслідок того, що за час, вибачте за каламбур, перебування опозиції при владі, їй вдалося вибудувати хороший фінансовий механізм спілкування з пресою. Тоді як у нинішніх чиновників вся надія на адміністративний механізм. Але реалії такі, що фінансовий важіль сьогодні ефективніше. Плюс, на інформаційний простір впливають і якісь тренди, тобто - мода. Так от, сьогодні модно не критикувати нинішню опозицію.
До речі, зверніть увагу на інші тренди. Коли в Грузії Михайло Саакашвілі «їв краватку», наші Інтернет-видання дружно відмовилися це тиражувати. Коли ж вінок впав на нашого Президента - весь Укрнет кишів інтерпретаціями цієї події.
РБК-Україна: Мені здається, що ексцес з вінком багато в чому допоміг Віктору Януковичу, перш за все тим, що довів - чутки про цензуру в Україні за російським зразком «дещо перебільшені». Адже цей епізод показували не тільки в Інтернеті, але і по центральних телеканалах.
Д.В.: Думаю, так. Хоча, мені здається, впади (не дай Боже, звичайно) такий вінок на Юлію Тимошенко - інформації про це було б набагато менше. І це несправедливо.
РБК-Україна: Збираючись до Вас на інтерв'ю, я готувала питання щодо останньої зустрічі Президентів України і РФ. Але впіймала себе на відчутті, що вони взагалі не розлучаються. Мабуть між двома країнами відбуваються сьогодні процеси набагато глибші, ніж співпраця в економіці та політиці. Тим не менш, чого можна очікувати від нових домовленостей?
Д.В.: Я беру участь у різних телевізійних шоу, і кожен раз переконуюся в істині - переконати людей у ході політичних дискусій неможливо. На даний момент наша аудиторія ділиться на дві категорії - ті, хто вважають Росію головною причиною всіх бід, і що б РФ не робила - це все окупація. Я не знаю, що потрібно зробити, щоб ці люди не були такими підозрілими.
Для другої категорії Росія - друг, партнер і брат, і що б поганого Росія не робила - все на благо.
Тому сьогодні, які б домовленості між двома країнами не підписувалися - для одних це завжди буде благо, а для інших - прокляття. Вихід тільки один - чекати конкретного результат після кожної домовленості і інтерпретувати вже його, а не первинну емоційну реакцію. Важливо дочекатися «сухого залишку», тим більше що ми чудово знаємо, як у нас підписуються документи про одне, на практиці відбувається а зовсім інше. Будемо дивитися ситуацію в динаміці.
Якщо, умовно кажучи, імплементовано угоду про демаркацію і є сигнал з Європи, що ця подія спрощує просування обох країн до безвізового режиму з Європою, а через рік ми отримуємо такий режим - то тоді можна говорити про результати домовленостей. Якщо через рік, після підписання угод щодо супутникової системи GLONASS у нас будуть знижені тарифи на супутникове телебачення, як результат цієї угоди, ми будемо це вітати.
Я філософ, і в університеті мене вчили, що головним критерієм перевірки теорії є практика. Ні естетична краса текстів, ні юридичний зміст документів, ні переконливість пропагандистських аргументів для журналістів не є критеріями істини. Тільки практика, а не розриваючі один одного опоненти в Шустер.live.
РБК-Україна: Говорячи про практичні, тобто близьких нашому фізичному і душевному комфорту речі, не можна не відзначити нещодавнє рішення парламентаріїв в черговий раз залізти в кишеню частини населення, яка палить та випиває. Якщо в такий спосіб вони піклуються про здоров'я, то нехай заборонять ці «наркотики», але підсаджувати на них населення, а потім виламувати руки - аморально. Окрім іншого, збільшення акцизу на бензин потягне за собою підвищення цін на все. Як на це реагувати?
Д.В.: Я як раз брав участь у дискусії з цього питання, вірніше - спостерігав її. Тому що брати участь у дискусіях такого роду я вважаю недоцільним. Справа в тому, що ціни регулюють не акцизи, а ринок. Ринок же спирається на споживчі можливості. Немає такої країни, де ціни задрали б вище можливостей покупців до такої міри, що товар перестав би продаватися.
Наприклад, якщо ціни на воду злетять догори, покупці спокійно переключаться на воду з бюветів і джерел, придбають пристрій для її газування і будуть добре себе почувати. Якщо буде надмірно дорогою горілка - почнуть гнати самогон, якщо сигарети - палити цигарки. Тому я хочу всіх заспокоїти - вище за ринок ціни не стрибнуть! Є великий і могутній ринок, тому я раджу всім розслабитися.
Спілкувалась Наталія Ревська, спеціально для РБК-Україна
