Братський азот

Під прикриттям боротьби за добробут фермерів на українському аграрному ринку присутні проросійські настрої. Серед таких можливих лобістських структур - "Всеукраїнська аграрна рада" (ВАР). Фактичний керівник ВАР Михайло Соколов, пов'язаний бізнес-стосунками з керівництвом одного з найбільших підприємств хімпрому "Тольяттіазот", агресивно просуває тезу про необхідність здешевлення мінеральних добрив для фермерів.

Проте громадянин Росії бачить рішення не в модернізації виробництва або збільшення інвестицій в український хімпром, а у знятті будь-яких обмежень для російського бізнесу. Навмисне чи ні, ВАР, невеликий фермерської організації, схоже, перетворився в серйозну економічну зброю україно-російської війни.

У середині грудня минулого року Державна фіскальна служба України ініціювала масштабні перевірки імпортованих мінеральних добрив. У чиновників виникли сумніви щодо походження товару – антидемпінгові мита на добрива з Росії створили комфортні умови для контрабандистів, що видають російський продукт за білоруська або, наприклад, казахський.

Дії ДФС на агроринку сприйняли нейтрально, оскільки Кабінет міністрів через державне підприємство ПАТ "Аграрний фонд" забезпечує фермерів необхідним обсягом добрив.

Проте знайшлися і ті, хто спробував перевести рядові процесуальні дії ДФС по боротьбі з контрабандою в політичну площину. "Всеукраїнська аграрна рада" оголосила про наймасштабнішою економічної диверсії з боку Уряду України по відношенню до селянства. На думку керівництва цієї організації, подібні перевірки завдають багатомільярдних збитків та дискредитують Україну на міжнародному ринку.

Не шкідник, а лобіст

На спеціальній прес-конференції керівник ВАР Андрій Дикун та його заступник Михайло Соколов зажадали припинити будь-які перевірки мінеральних добрив, що імпортуються в Україну. За їх словами, азотні добрива з Білорусі, Грузії, Казахстану та кількох інших європейських країн мають всі необхідні сертифікати відповідності та не мають ніякого відношення до російської хімічної промисловості.

Варто зауважити, що один з основних напрямків діяльності ВАР – зняття обмежувальних мит для постачальників добрив, у тому числі російських, з метою лібералізації та демонополізації ринку. Цікаво, що протягом всієї прес-конференції прозвучало лише одне прізвище – Аркадія Ротенберга, російського олігарха, у співпраці з яким Михайло Соколов звинувачує найбільшого українського виробника добрив Ostchem. Потім Дикун і Соколов, який є фактичним керівником ВАР, звинуватили Кабінет міністрів України в некомпетентності і закликали СБУ знайти і притягнути до відповідальності винних у "диверсії і шкідництві".

З вуст Соколова звинувачення у шкідництві звучать особливо неоднозначно. Соколов – громадянин Росії (після 12 років життя в Україні), колишній працівник нафтогазового гіганта "ЮКОС", схоже, так і не припинив зв'язки з Російською Федерацією ні після переїзду в Україну, ні після Революції Гідності і агресії з боку Росії. Більше 10 років Соколов – партнер і голова української філії російської лобістської компанії "Кесарів Консалтинг".

Головою ради партнерів "Кесарів Консалтинг" є Петро Орджонікідзе, син комуністичного і російського функціонера по лінії МЗС Сергія Орджонікідзе. З 2012 року бізнес-партнер Соколова входить у раду директорів одного з найбільших підприємств по виробництву сільськогосподарських добрив ПАТ "Тольяттіазот" (ТоАЗ), а з 2017 – Орджонікідзе обирають головою ради директорів ТоАЗа.

Тобто фактичний глава однієї з аграрних організацій, що претендує на вираження думки українського фермерства (хоча учасники ВАР мають лише 6% сільськогосподарських угідь), виступає за демонополізацію ринку добрив і зниження їх вартості для аграріїв, має пряму фінансову зацікавленість у просуванні російських добрив.

Своя сорочка ближче

Діяльність Соколова розгортається на тлі куди більш масштабного процесу. Як повідомляли ЗМІ, більше десяти років триває рейдерське захоплення "Тольяттіазот". Через міноритарних акціонерів, над одним з найбільших підприємств світового хімпрому знущається "Уралхім" на чолі з Дмитром Мазепіним.

У 2009 році Мазепін придбав 9,76% ТоАЗа у Віктора Вексельберга, давнього партнера Мазепина "Тюменської нафтової компанії". З тих пір зусилля Дмитра Мазепіна всіляко зосереджені на зміні керівництва "Тольяттіазот".

В хід йдуть не тільки численні кримінальні справи, ініційовані з подачі Мазепіна, але і "чорний" піар, начебто заяв про те, що ІДІЛ організував терористичний осередок серед працівників заводу. Кінцева мета Дмитра Мазепіна – продаж нинішнім керівництвом мажоритарних прав ТоАЗа Національної хімічної групі Аркадія Ротенберга. ВАТ "Минудобрения" Ротенберга постачають аміаку на український ринок більше, ніж всі інші імпортери разом узяті.

Одним з головних напрямків діяльності Мазепіна є встановлення контролю над Одеським припортовим заводом – головним логістичним вузлом ТоАЗа, через який йде експорт російського аміаку на світові ринки. Підприємства пов'язані аміакопроводом Тольятті-Одеса, з відгалуженням до "Стиролу" в Горлівці.

Дмитро Фірташ, відстоюючи інтереси українського виробника, кілька разів блокував роботу аміакопроводу. По всій імовірності, блокування було також пов'язане з переговорами про купівлю ОПЗ Дмитром Мазепіним разом з Ігорем Коломойським і мала на меті зробити керівництво ТоАЗа більш поступливим.

Про серйозність намірів Коломойського і Мазепіна говорить відеозапис, де Мазепін нібито веде переговори про купівлю ОПЗ з тодішнім головою Одеської ОДА Міхеілом Саакашвілі. За задумом Мазепіна, придбання Одеського припортового заводу "Уралхімом" знецінило б активи "Тольяттіазот", що призвело б до зміни керівників ТоАЗа на більш лояльних Ротенбергу.

На думку деяких російських ЗМІ, сторони домовилися про спільне використання аміакопроводу, у разі успіху задуму. У зв'язку з цим, правління ТоАЗа оголосило про будівництво великого припортового хімічного підприємства на Кубані, з мотивуванням імпортозаміщення та послаблення залежності від української інфраструктури.

Звідси – публічна неприязнь Соколова до Ротенберга. Претензія заступника голови ВАР полягає в тому, що імпорт мінеральних добрив з Росії дозволений тільки ВАТ "Міндобрива", при цьому іншим російським виробникам заборонений. Але ВАТ "Міндобрива" поставляють на український ринок сировину, аміак, для українських хімічних підприємств, а не готову продукцію, на відміну від "Тольяттіазот".

Про свою діяльність на користь ТоАЗа Соколов каже практично відкрито. В одному з інтерв'ю, в ефірі "Аграрному радіо" Михайло Соколов, говорячи про Аркадія Ротенберга, щиро висловив обурення: "Знайти більшого ворога України неможливо, але саме йому ми дозволяємо експортувати добрива в Україну. А іншим, які набагато менш наближені до Володимира Путіна – заборонили".

Ціна питання

На згаданій прес-конференції формальний глава ВАР Андрій Дикун заявив, що ціна мінеральних добрив з Білорусі, Казахстану і Грузії, партії яких заблокувала ДФС, в середньому на 1.000 гривень за тонну нижче ціни добрив із запасів Агрофонду. Дикун озвучив такий порядок цифр: якщо пересічному фермеру потрібно 300 кг азотних добрив на гектар, то аграрій переплачує 300 гривень за кожну одиницю площі. Для залякування аудиторії, Дикун помножив цей показник на 40 млн га – всю площу сільськогосподарських угідь, включаючи луки і ліси, отримавши 12 мільярдів гривень.

Офіційні дані свідчать про 18 млн га орних земель, тобто сума, як мінімум, в два рази менша та становить 5,4 млрд гривень. Сума, як і раніше, велика, особливо в порівнянні із загальним обсягом державних дотацій сільгоспвиробникам, який в 2018 році склав 6,7 млрд гривень.

Але у кого саме ВАР пропонує закуповувати добрива дешевше? На прес-конференції прозвучали назви трьох зарубіжних компаній з винятковою репутацією: "КазАзот", "Руставі-Азот" і "Гродно-Азот". У керівництві ВАР впевнені, що зрив поставок від цих гігантів хімпрому не тільки вдарить по аграріям, але й підірве міжнародне становище України.

Слід зазначити, що, на думку ряду експертів, саме співпраця з цими компаніями шкодить позиціям України, особливо – в умовах російської військової агресії. Так, наприклад, головний бенефіціар "КазАзота" – казахський олігарх Тимур Кулібаєв, що володіє 50% підприємства, з 2011 року – член ради директорів ВАТ "Газпром".

Колегою Кулібаєва по раді є, наприклад, Михайло Путін, племінник Володимира Путіна, призначений на посаду одноголосно. На тлі цієї інформації, набуває обсягу вислів Соколова в одному з інтерв'ю: "Єдиний вихід – не закривати Російську Федерацію, не стріляти собі в ногу, гроблячи ту галузь, яка дає 40% валютної виручки, а дати нашим підприємствам дешевий газ".

Білоруський виробник мінеральних добрив "Гродно-Азот" знаходиться в руках держави, однак стратегічним інвестором підприємства понад 5 років є російська компанія "Єврохім" Андрія Мельниченка. "ЕвроХим" називають найбільш вірогідним покупцем "Гродно-Азоту" в разі приватизації останнього.

Діяльність "Єврохіму" в Україні відзначена співпрацею з тимчасово окупованими територіями України – компанія систематично збувала продукцію "ДНР", через що змушена була піти з українського ринку. Але дочірня компанія "Єврохім-Україна" діє безперешкодно і регулярно бере участь у різноманітних сільськогосподарських виставках під егідою ВАР.

Але і "Єврохім" не найодіозніше підприємство, з яким Соколов пропонує українцям співпрацювати. Грузинський виробник добрив "Руставі-Азот" входить до російської групи ПАТ "АФК "Система", інвестиційну групу, очолювану бізнесменом Володимиром Євтушенковим. Партнер Євтушенка і співзасновник групи – Євген Новицький.

Новицький керує концерном "РТИ "Системы" – одним з найбільших оборонних підприємств Російської Федерації зі спеціалізацією на радіотехніці і ракетобудуванні. Купівля добрив у "Руставі-Азот" буквально означає фінансування збройних сил РФ.

З цієї перспективи, 300 додаткових гривень на гектар поля здаються виправданими витратами. До того ж, Ostchem, безвідносно особистості власника, український виробник, забезпечує роботою та заробітними платами українських громадян. Даної позиції дотримувався і Кабінет міністрів, вводячи антидемпінгові мита проти російських добрив.

При цьому Кабмін виходив не тільки з логіки антиросійських санкцій, але і керувався законом України "Про захист вітчизняного товаровиробника від демпінгового імпорту". Навряд чи хтось посперечається з тезою про шкоду низької конкуренції та протекціонізму.

Але в сучасних політичних реаліях, коли проросійські лобісти виходять за рамки корпоративних воєн і стають потенційною зброєю гібридної війни, зіштовхуючи цілі галузі української економіки, на жаль, доводиться вибирати менше зло.