Андрій Баль: Гол в ворота Бразилії був випадковим
Уболівальники старшого покоління прекрасно знають цього гравця і тренера, пише газета "Урядовий кур'єр". Ще свіжі в пам'яті досягнення київського «Динамо», у складі якого тривалий час виступав вихованець прикарпатського футболу. Саме Андрій Баль на чемпіонаті світу 1982 року забив красивий м'яч у ворота грізної збірної Бразилії.
Нині ветеран передає свій багатий досвід футболістам збірної України, яку тренує разом з Олегом Блохіним.
- Андрію Михайловичу, національна команда наполегливо готується до Євро-2012. Порівняйте, будь ласка, сьогоднішню ситуацію в колективі з тією, що була напередодні чемпіонату світу-2006.
- Мені це легко робити, оскільки добре пам'ятаю події п'ятирічної давності. І тоді, і зараз вистачає проблем і складнощів. Нині тренерський штаб на чолі з Блохіним бачить всі слабкі місця, на які звертає першочергову увагу.
Ми визначили напрямок, у якому повинні рухатися. Сформована основа збірної - близько 25 провідних футболістів країни. Маємо найближчий резерв на випадок травм чи якихось інших непередбачуваних обставин.
- Сьогодні інколи можна почути, що гравці втрачають мотивацію до видовищної і результативної гри, оскільки збірна отримала можливість виступити у фінальному турнірі європейської першості без відбірних матчів.
- Така точка зору мені відома. Але погодитися з подібним твердженням я категорично не можу. Справді, нам уперше випала нагода обійтися без кваліфікації, але ця обставина зовсім не розхолоджує футболістів. Гравці приїздять із чітким розумінням того, що вони уособлюють вітчизняний футбол. Уже цього досить, аби кожен сповна відпрацьовував і на тренуваннях, і під час товариських матчів.
- Наскільки задовольняли заробітки, які мали ви і ваші партнери по команді, коли виступали за київське «Динамо» і збірну СРСР?
- Матеріальні статки ніколи не були для мене на першому місці. Але заради справедливості скажу, що тоді ми не були ображені. Як для радянської епохи заробляли вельми пристойно: 500 чи 700 рублів, одержуваних у 1970-1980-х, було цілком досить, щоб пристойно жити.
- Чи вважаєте, що тепер, за ринкових умов, для гравців слід запроваджувати саме матеріальні бонуси, які б стимулювали до якісної гри?
- Звісно, матеріальні заохочення повинні бути обов'язково, і не тільки в спорті. Кожна людина має знати, що якісну і кваліфіковану роботу належно цінують, що чим краще працюєш, тим більше одержиш.
- Якими критеріями керуєтеся з головним тренером, коли викликаєте до збірної тих чи тих виконавців?
- Насамперед, професійними якостями. Але беремо до уваги й низку інших - психологічний чинник, дисциплінованість. Іншими словами, таких складових багато, і кожна може справити вирішальний вплив на остаточне рішення.
- Олег Блохін - Андрій Баль - давній тандем. Ви просто колеги чи друзі?
- І колеги, і друзі, які об'єднані спільною роботою. Саме вона визначальна для нас обох.
- Нині багато говорять про надмір у вітчизняних командах легіонерів. Як ви ставитеся до цього?
- Слід розрізняти дві думки: як тренера футбольного клубу і наставника національної збірної. Стосовно першого, то не бачу нічого поганого в тому, що до України приїздять іноземні гравці. Якщо вони показують високий рівень гри, то хай наші вихованці беруть з них приклад. Кажучи про збірну, я однозначно зацікавлений у тому, щоб ми мали якомога ширший вибір претендентів зодягнути найпрестижнішу футболку. Тобто повинна бути здорова конкуренція, щоб кожен відчував насамперед відповідальність і всіляко відстоював власне право бути запрошеним до лав збірної.
- На ваш погляд, які команди сьогодні здатні скласти конкуренцію визнаним грандам - донецькому «Шахтареві» і київському «Динамо»?
- Ми часто милуємося і захоплюємося грою «Барселони», «Манчестер Юнайтед», хоча в переважній більшості країн ситуація в чемпіонатах дуже схожа на нашу. Наприклад, в Іспанії боротьбу за золоті медалі ведуть не більше 3-4 команд. Решта ж за рівнем гри значно нижчі і вони, умовно кажучи, змагаються між собою. Мені приємно, що останніми роками додали в майстерності «Металіст», «Дніпро», «Карпати», «Ворскла», «Арсенал». Думаю, не за горами той час, коли вони складуть вітчизняним лідерам гідну конкуренцію.
- Як ви оцінюєте нинішню гру київського «Динамо»?
Як на мене, цю команду важко порівнювати з тією, що була у 1970-1980-х роках.Динамівці досягають непоганих результатів, але глядачам завжди хочеться більшого. Мені дорогий цей клуб, адже я віддав йому десять років спортивного життя. Тому спад у грі хочеться вважати тимчасовим, і я вірю, що незабаром команда вийде на гідний рівень і на міжнародній арені.
- Ви зіграли не одну сотню матчів. Чи є такі, що запам'яталися особливо, і який гол для вас найдорожчий?
- Важко виокремити якийсь один. Але і досі не можу забути неповторну тодішню атмосферу, коли київський стотисячний стадіон заповнювався вщерть. Родичі і знайомі постійно просили мене дістати квиток на важливу зустріч. І це стосується не тільки Києва, а й Москви, Алма-Ати, Вільнюса, Баку.
Щодо голів, то я їх забив не так і багато, як, наприклад, Блохін, Протасов, Шенгелія - вони стали членами клубу імені Володимира Федотова. Я любив, коли голи забивали мої партнери. Хоча не можу не згадати півфінал Кубка СРСР із тбіліським «Динамо». Тоді мій м'яч допоміг вийти у фінал і там також перемогти.
Певно, ви чекаєте, щоб я назвав пам'ятним бразильський гол на чемпіонаті світу в Іспанії. Але скажу щиро: він був випадковим.
І досі не можу забути єврокубковий поєдинок у Відні з місцевою «Аустрією». Я тоді самовільно пішов в атаку, а Лобановський кричав з лавочки: «Ти куди побіг? Баль, назад!» Він мав рацію, адже я повинен був опікуватися конкретним півзахисником австрійців. Та коли забив гол, Валерій Васильович одразу ж похвалив: «Молодець! Правильно зробив!» А за якусь секунду захоплено додав: «Ну ти дайош!»
- Після виступів у київському «Динамо» ви тривалий час працювали в Ізраїлі - були гравцем, згодом стали помічником головного тренера клубу «Маккабі» (Хайфа), очолювали «Акоах». І, якщо не помиляюся, навіть коментували матчі на тамтешньому телебаченні івритом?
- На Святу Землю я поїхав, коли мені виповнилося 32 роки, ще три сезони грав. Але 35 - це вже поважний вік для футболіста. І тому прийняв пропозицію попрацювати у Хайфі помічником головного тренера, згодом у Герцлії. Іврит справді вивчив, хоч раніше не чув цією мовою жодного слова. І в Ізраїлі ні в кого не брав жодного уроку. Все сталося само собою. Спершу спілкувалися англійською, але потрапив до такого містечка, де хлопці її не знали. Тож довелося вивчати іврит, що я успішно зробив.
1998 року мене запросили коментувати зустріч Ліги чемпіонів «Барселони» і київського «Динамо» - я залюбки погодився. Працював у парі з відомим футболістом Еліо Ханою. До речі, тоді кияни виграли з рахунком 4:0, що стало для мене справжнім святом.
- Проти яких зірок світового рівня вам довелося грати?
- Їх було стільки, що всіх і не згадаю. Назву кількох, яких і досі пам'ятають уболівальники - Зіко, Марадона, Мішель Платіні... Власне, усі ті, хто виступали за відомі клуби 30-40 років тому.
- Чи хтось із вашої сім'ї став на спортивну дорогу, аби продовжити справу батька?
- В мене один син, який займається бізнесом. Але ні я, ні дружина ніколи не наполягали, щоб він став спортсменом.
- Чим займаєтеся у вільний час і про що мрієте?
- Граю за команду ветеранів, щороку проводжу у Львівській області турнір братів Балів. Одне слово, всіляко пропагую футбол. Не оминаю нагоди поїхати на полювання, риболовлю, аби там вимкнути мобільний телефон від усіх, і в тому числі від вашого брата-журналіста (сміється). Люблю посидіти біля річки - вода заспокоює, додає духу і сил.
Хочеться, аби збірна України успішно виступила на Євро-2012. Помічаю, як останнім часом наближення європейської першості позитивно впливає на розвиток соціальної інфраструктури - будівництво доріг, готелів, аеровокзалів. А ще хочу, аби всі ми шанували одне одного, підтримували добрі починання. Як тепер кажуть: шануймося, бо ми цього варті.
