Олександр Руденко: китайська сторона вивчає можливості щодо переробки м’яса в Україні та його імпорту

Фото: Олександр Руденко Фото: Олександр Руденко
Чи зможе Україна нагодувати світ? Врожаї зростають, але у структурі нашого експорту переважає сировина, а не готовий продукт із доданою вартістю. Лише за кількома напрямками технології агровиробництва перейшли на наступний рівень, і про українські рослинні олії чи продукцію птахівництва заговорили у цілому світі.

Чи зможе Україна нагодувати світ? Врожаї зростають, але у структурі нашого експорту переважає сировина, а не готовий продукт із доданою вартістю. Лише за кількома напрямками технології агровиробництва перейшли на наступний рівень, і про українські рослинні олії чи продукцію птахівництва заговорили у цілому світі.

У переважній же більшості експортних контактів ужинок з поля прямує просто в порт. Але у великих агрохолдингах кажуть, що працюють над тим, щоб в середньостроковій перспективі змінити ситуацію на краще. Які нові міжнародні ринки готові відкритись для експорту готової української агропродукції нам розповів Олександр Руденко, директор із розвитку бізнесу холдингу UkrLandFarming.

РБК-Україна: Пане Олександре, що заважає українським аграріям створювати виробничі потужності з переробки сировини й виходити на зовнішні ринки з готовою продукцією?

Олександр Руденко: Щоби експортувати готову продукцію, компанія має володіти сучасними потужностями з переробки сировини, а для цього потрібні чималі інвестиції. Для прикладу, новий сучасний та високотехнологічний м’ясо- чи молокопереробний комплекс мінімально обійдеться у 30-40 мільйонів доларів.

Крім того, потрібно не забувати про чималі інвестиції в сировинну базу, до прикладу, в покращення генетики, модернізацію тваринницьких ферм. Термін окупності таких значних вкладень становитиме значно більше 10 років. Якщо проаналізувати всі ризики, пов’язані з цими інвестиціями на поточний момент, то вони на досить високому рівні.


РБК-Україна: Через непрогнозованість податкової політики?

Олександр Руденко: Не лише через це, хоч під час реалізації таких довгострокових проектів інвестор має бути упевненим у незмінності правил гри  після чергового перезавантаження влади. Ризики ще й суто економічні: переробний завод не тільки потрібно забезпечити сировиною, а й мати сильні позиції на ринках збуту, крім того, потрібна їх диверсифікація. Попит на ринках – якраз це і стримує розвиток переробного напрямку в багатьох агрокомпаніях. Можливості внутрішнього ринку зараз доволі обмежені, бо впали доходи споживачів, а висока конкуренція на зовнішніх ринках змушує серйозно інвестувати в якість продукції.

Скажімо, щоби почати експорт м’яса у країни Європи, наші виробники повинні мати сучасні лінії забою, бездоганний технологічний процес та утилізацію відходів. Окрім того, суттєво інвестувати в системи менеджменту якості та пройти дороговартісну європейську інспекцію й отримати так званий "єврономер". Та багатьом українським виробниками нині це не по кишені. Тому вони й зосереджуються зараз на експорті сировини, обережно інвестуючи в модернізацію активів

РБК-Україна: Компаніям зараз практично нічим фінансувати спорудження переробних потужностей?

Олександр Руденко: Ситуація у багатьох зараз досить непроста. Навіть доходи від експорту не дають підстав для оптимізму. На зовнішніх ринках ціни на збіжжя упали. До прикладу, 2012-го на перемовинах у Китаї нам давали 340 доларів за тонну кукурудзи. Нині ціна впала до 160-170 доларів. А операційні витрати в гривні значно зросли. Тому багато експортерів нині знаходиться перед вибором: або інвестувати в побудову нових чи глибоку модернізацію діючих переробних підприємств, не маючи гарантованої певності щодо ринків збуту продукції, або нарощувати та якісно покращувати існуючу сировинну базу та рухатися в пошуку партнерів для спільних проектів.

РБК-Україна: Яка із цих стратегій зараз більш оптимальна?

Олександр Руденко: На поточний момент остання, адже компанія зосереджується на якісному виконанні контрактів із традиційними імпортерами й отримує можливості розширювати географію експорту. UkrLandFarming фокусується на ключових своїх компетенціях, ми, звісно, маємо досить широкий портфель проектів, у тому числі і в будівництві нових переробних підприємств, закупівлі залізничних вагонів та інші. Але ці проекти, на наш погляд, за нинішніх умов не мали б великого ефекту, враховуючи існуючу обмеженість ресурсів. Тому компанія сфокусувалась на проектах, які в поточних умовах дають максимальний та швидкий ефект - на розвитку власної мережі елеваторних комплексів.

Ми вже збудували і ввели в експлуатацію відповідну інфраструктуру – фактично це наш перший, значний внесок у побудову українського "зернового "Газпрому". Нині холдинг володіє потужностями для одночасного зберігання порядку 3 млн тонн зерна та має в середньостроковій перспективі можливості до збільшення цієї позначки на півмільйона тонн. Володіючи найбільшою мережею нових елеваторних комплексів, серед яких є два найкрупніші  в Євразії – у Заводському і Степанівці, ми можемо гарантувати безумовне й оперативне виконання контрактів на значні обсяги експорту.

Другим таким кроком буде зерновий термінал у морському порту "Южний" потужністю в 10 мільйонів тонн перевалки, що дозволить суттєво наростити обсяги експорту й підтвердити конкурентоспроможність української агропродукції на світових ринках. Зрештою, якщо глянути на інші компанії, то вони теж інвестують у логістику та інфраструктуру. Очевидно, що світ наразі більше налаштований купувати нашу сировину, чим продукцію з доданою вартістю. Але ми поступово рухаємося і в цьому напрямку.

РБК-Україна: Але порт це не єдина можливість для транспортування зерна?

Олександр Руденко: Звісно, у нас дуже суттєві запити на нашу продукцію із Європи. І везти сировину із Західної України у чорноморський порт, а потім морем транспортувати її в порти Північної Європи та Балтики, щоби звідти відправити, скажімо, у Польщу – це щонайменше недоцільно з точки зору логістики. Тому в минулому році ми ввели в експлуатацію термінал у Мостиськах на Львівщині. Це наша найбільш західна точка зберігання зерна. У нас чималі земельний банк та виробничі потужності у Західній Україні, тому логічно було спорудити новітній зерновий комплекс.

Ми не лише обладнали його високопродуктивним вузлом з відвантаження, у якому відвантаження продукції відбувається відразу у вагони, які стоять на колії європейського стандарту, а й спорудили фактично хаб. Завдяки цьому ми отримали виграш по часу, адже операції з заміни колісних пар це витрати, як по часу так і по грошам. Більше того, цю перевагу отримують і наші клієнти, які зберігають свою продукцію у нас, бо вони мають ті самі опції, що і ми.. Фактично, наш зерновий термінал у Мостиськах став хабом "Україна-Європа", а в порту "Южний" стане хабом "Україна-світ".

РБК-Україна: На які ринки, на вашу думку, Україна має можливість значно збільшити експорт власної аграрної продукції?

Олександр Руденко: Базові для експорту регіони – країни Західної Азії та Північної Африки, Східної та Південно-Східної Азії, та країни-члени ЄС. Звісно, на цих ринках ми конкуруємо з країнами Північної та Південної Америки, зокрема, з Бразилією та Аргентиною. Цілком очевидно, що найбільший попит на агропродукцію зараз формується саме на цих ринках. Ці динамічні ринки зростатимуть у довгостроковій перспективі, адже їхній тренд – зміна доходів та споживацьких уподобань, збільшення чисельності населення, а отже – зростання споживання харчів.

РБК-Україна: Як ви оцінюєте динаміку перемовин про постачання української продукції?

Олександр Руденко: Уже з’явилися експортні контракти з Філіппінами, Індонезією, Бангладеш. Черга країн із Південно-Східної Азії на нашу агропродукцію зростає. Поступово відкривається ринок Ірану, який був під санкціями 11 років. Ця країна має власне виробництво агропродукції, але його потужностей замало, щоб задовільнити внутрішній попит, тому вони зацікавлені в закупівлі партій зерна, м’яса та яєчного порошку. Цікавиться нашою агропродукцією Ірак, який повністю закуповує продовольство за кордоном, зокрема зернові, олію, м'ясо, яєчну та молочну продукцію.

Ми бачимо певне зростання інтересу з боку іракських компаній на українську живу ВРХ, яловичину та продукцію птахівництва. Але з моменту переговорів до укладення контракту має минути певний час, за який слід протестувати логістику, дещо змінити систему відгодівлі та забою худоби. На ці процеси потрібно не менше, ніж 4-6 місяців.

РБК-Україна: Якою українською продукцією цікавляться нові експортні країни?

Олександр Руденко: Зазвичай, це традиційний портфель продуктів компанії:  зернові, яловичина, яєчні продукти. Наш головний клієнт перебуває не в категорії B2C, а в категорії "B2B. Скажімо, підприємства харчової промисловості широко використовують яєчний порошок для виробництва випічки, майонезів, тощо.

РБК-Україна: А якою продукцією зараз цікавляться європейці?

Олександр Руденко: Кукурудзою "ukrainian origin". Скажімо, зерно нашого холдингу відповідає всім вимогам європейських стандартів, що і формує на нього попит з боку тих же Іспанії та Нідерландів, зазвичай з боку комбікормової чи біоєтанольної промисловості. Не слід забувати, той факт, що головною метою європейського законодавства є не тільки забезпечення високого рівня захисту здоров'я населення та інтересів споживачів а й, певною мірою ще і захист здоров’я тварин, що споживають корми та навіть захист навколишнього середовища.

Зауважу, що в рамках угоди вільної торгівлі між Україною та ЄС постачання найбільш чутливих для сторін товарів відбувається без мита в рамках тарифних квот. Це значить, що фактично можна експортувати будь-яку кількість продукту, заплативши поза квотою інший рівень тарифу. По низці торгових позицій, як то пшениця, кукурудза, яєчний порошок, м'ясо птиці українські виробники дуже швидко вибирають ці квоти та здійснюють постачання понад обумовлених квотами обсягів.

Адміністрування тарифних квот ЄС здійснюється за двома принципами: "перший прийшов – перший обслуговується" та через систему імпортних ліцензій. Оформлення ввезення товару в рамках тарифної квоти відбувається залежно від наявності невикористаного залишку відповідної квоти на момент подачі супровідних документів. Першим оформлюється той товар, супровідні документи до якого надійшли першими. Митні органи держав-членів ЄС через Єврокомісію списують обсяги поставок з відповідної тарифної квоти. Залишки обсягів квот публікуються в онлайн-режимі на спеціальному сайті.

Через систему ліцензій є певний загальний алгоритм, де європейське підприємство-імпортер, що має договірні відносини з українськими експортерами, має подати відповідні заявки, отримати імпортні ліцензії та здійснити страхові внески при отриманні ліцензії.

Зазвичай наш покупець порівнює два показники: якість і вартість. Наша  продукція має гарну якість і конкурентну ціну порівняно з європейськими аналогами, тому її експорт значно перевищує квотовані обсяги.

РБК-Україна: Із часом структура експорту може змінитися на користь продуктів переробки?

Олександр Руденко: Я впевнений у цьому. Світ глобалізується, і зміна культури споживання зумовлює попит на нову продукцію. Скажімо, Китай іще 30 років тому не споживав стільки протеїнів, скільки споживає зараз. Але на його ринок прийшли транснаціональні мережі, які певною мірою реформували споживацькі вподобання, а це призвело до зміни попиту. І китайці, які зроду-віку не вживали томатної пасти, не дивлячись на те що є її найбільшими виробниками, тепер навіть імпортують її.. Так само кілька десятиліть тому диковинкою були для них гамбургери, а це створює попит на яловичину у значних обсягах.

РБК-Україна: І з України теж?

Олександр Руденко: А хіба м'ясо наших корів не смачне? За рахунок великої кількості населення, зростання його добробуту, попит на яловичину в Китаї може мати стрибкоподібне зростання. І це можливість для нас, адже ми можемо постачати їм якісні харчі. Це й заморожені напівтуші, підготовані субпродукти, і навіть преміальний сегмент. Проте вийти на їхній ринок, мабуть, важче, ніж на всі інші.

РБК-Україна: Чим зумовлені ці труднощі?

Олександр Руденко:Тут цілий комплекс передумов. Насамперед треба мати надійного партнера на внутрішньому ринку Китаю. В подальшому, якщо ви вже продаєте комусь кукурудзу, то з часом зможете розширювати асортимент, до прикладу торгувати олією чи яєчним порошком.

Також треба враховувати й певні культурологічні й ментальні особливості китайців. Дуже добре це пояснює концепція концентричних кіл, де в центрі стоїть китайська людина, для якої важливість іншої людини визначається по знаходженню його або її у відповідному колі. До іноземців, які фактично знаходяться за межами цих кіл ,китайці відносяться досить і досить обережно, що і не дивно. Так що поки ти не зрозумієш, як вони формують своє сприйняття світу, "своїм" для них не станеш, тим паче – у бізнесі.

Крім того, китайська сторона зазвичай наполягає, щоб  переробні підприємства працювали виключно на їхній території, це стандартна практика. Проте останнім часом з’являється і інший тренд, мова заходить і про проекти, у яких додана вартість може створюватися і за межами Китаю.

РБК-Україна: Чи можлива реалізація цих проектів в Україні?

Олександр Руденко: Так, сировинна база для цього є, адже ринок Росії, на який українські товаровиробники постачали до 90% своєї м’ясомолочної продукції, досі закритий і навряд чи ми отримаємо доступ до нього в середньостроковій та довгостроковій перспективі . Наразі очевидно, що китайська сторона вивчає можливості щодо створення переробки м’яса в Україні та його імпорту. Але це мають бути продукти дуже високої якості. Адже американці - традиційні постачальники агропродукції в Китай - підняли планку якості дуже високо.

Так, свого часу ми були єдиною українською приватною компанією, яка отримала дозвіл постачати кукурудзу в Китай. Але як ми домоглися цього? Інспектори відповідного компетентного органу (AQSIQ) провели ціле дослідження, який посівний матеріал ми використовуємо, які у нас агротехнології, на якому полі ми вирощуємо кукурудзу, як і чим її збираємо, як і в чому транспортуємо до порту. Фактично ми вийшли на контракт, коли інспектори подали звіт про якість та безпечність всіх процесів пов’язаних із зерном.

Але як ми домоглися цього? Та система контролю якості, яку акціонер компанії - Олег Бахматюк запровадив в першу чергу в рослинництві, значною мірою переконала китайських інспекторів у необхідності включити нас у перелік експортерів. Зауважу, що аналогів нашій комплексній системі в Україні немає. Ми знаємо все про ґрунти, в які сіємо високоякісне насіння з власних насіннєвих заводів. Відповідні фахівці компанії максимально точно розраховують потрібну кількість засобів захисту рослин, контролюють якість процесів обробітку засіяних площ, збирання врожаю і відправлення з поля на елеватор, а відтак у порт. І з цією інформацією може ознайомитися кожен, хто бажає купувати нашу продукцію.

РБК-Україна: Хтось іще за кордоном цікавиться проектами переробних підприємств української сировини?

Олександр Руденко: Європейці висловлюють інтерес до нашого тваринництва, бо переконалися, що ukrainian food – це насамперед якість. З боку великих європейських гравців, що сфокусовані на глибокій переробці м’яса та його дистрибуції є цікавість до Ukrlandfarming, як до великого системного гравця українського ринку, який має потужну власну сировинну базу, та відповідні компетенції в м’ясопереробній галузі. Все це дає змогу реалізувати спільні проекти в даному напрямку. Водночас з цим, очевидно що з боку держави потрібно стимулювати створення спільних високотехнологічних підприємств в агросекторів, що націлені на створення доданої вартості.

Розмовляв Павло Круглов

On Top