ua en ru

О.Розенфельд: "Підтримка експорту - це суперзавдання для будь-якої країни в умовах світової кризи"

Автор: RBC.UA

РБК-Україна: Коли, на вашу думку, криза досягне свого дна? Скільки часу займе відновлення світової економіки в цілому, і української зокрема? О.Р.: Приблизно рік тому експерти сходилися на тому, що очікувана тривалість нинішньої кризи при W-образній формі складе приблизно 18 місяців. Є підстави вважати, що вона почалася з липня 2008 р., тобто, за великим рахунком, зараз ці півтора роки вже проходять. Ми бачимо, що світ потрошечку починає виповзати, деякі країни вже показали невелике позитивне зрушення. Але, оскільки Україна із запізненням почала реагувати на кризу, то і вихід її з кризи буде більш тривалим, незважаючи на безпрецедентну міжнародну підтримку. До речі, схожа ситуація спостерігалася в Росії під час кризи кінця 90-х рр. - країна запізнилася з виходом, але потім її виштовхнуло вгору. В цілому по ситуації в Україні складно говорити. Я б оцінив її так - падіння загальмувалося, але стійке зростання почнеться ще нескоро. Його ще треба створити і підтримати. Сподіваюся в 2010 р. РБК-Україна: Які заходи слід вжити, аби наслідки кризи для української економіки були не такими хворобливими? О.Р.: Звичайно, такі заходи повинні були прийматися рік-півтора назад, на початку кризи або навіть до її початку. На жаль, ми увійшли в кризу абсолютно неготовими до неї. Більш того, ми вступили в кризу на хвилі боротьби з інфляцією - зі стерилізацією грошової маси, зі свідомо відкритими кордонами для імпорту. Ми ввійшли в кризу в гірший момент, викинувши в серпні 2008 р. величезні гроші з резервів на підтримку курсу гривні, тобто діючи фактично всупереч глобальному тренду, існування якого ми відмовлялися визнавати. До речі нагадаю, що в кризовий період не вчасно і недостатньо девальвована валюта перетворюється на мішень для масштабних спекуляцій, що ми згодом і спостерігали. Адже був досвід Мексики, та й інших країн. Зараз же говорити про якісь нові пом'якшувальні заходи дуже складно. Весь цей період ми прожили в умовах хаосу, коли рішення ухвалюються сьогодні на сьогодні, без планомірної системи кроків, без того, що в економіці називається вбудованими стабілізаторами. В найперші ж дні треба було буквально нав'язати допомогу з безробіття, щоб підтримувати внутрішній попит, проштовхнути національну програму імпортозаміщення і т,п., - але ці речі не були вчасно зроблені. А зараз потрібні радикальніші заходи. РБК-Україна: Але все таки, що б Ви порадили зробити уряду? О.Р.: Якусь принципово нову систему заходів придумати неможливо - економічна наука вже давним-давно все це відпрацювала. Потрібно стимулювати експорт, скорочувати імпорт, стимулювати імпортозаміщення, потрібно підтримувати внутрішній ринок, потрібно запускати великі інфраструктурні проекти, які займуть населення - це загальновідомі речі. Що стосується менш банальних кроків, то тут би я порадив наступне. Слід звернутися до досвіду післявоєнної Німеччини - адже вона була в дуже важкому стані - зруйновані міста, безробіття, відсутність роботи, грошей і житла. Але її витягла програма Ерхарда, реалізована урядом Аденауера при фінансовій підтримці плану Маршалла. До речі сьогодні і у нас є подібна підтримка - з боку МВФ. Ключова ідея німецької відновлювальної програми - справжній ривок можливий тільки там, де чогось сильно не вистачає, тобто там, де є великий незадоволений попит, незалежний від платоспроможності. І в нас є такий рушій - в Україні величезний попит на житло. У нас декілька мільйонів чоловік потребують житло, причому будівництво останніх років, яке нам здається дуже інтенсивним, чергу на квартири істотно не зменшило, тому що це будівництво орієнтується, як говорять маркетологи, на інші цільові групи. Житло чекають одні, а будується воно для інших. При цьому будується його жахливо мало - перед кризою Україна вводила на рік 5-6 млн кв. м - це ж мізер. Норма для пристойної країни - десь третина квадратного метра на одну людину в рік, тобто для України цей показник повинен складати приблизно 15 млн кв. м на рік. Ось зараз нам і варто запустити програми індустріального житлового будівництва, за тими схемами, які було розроблено Ерхардом і здійснено урядом Аденауера. Це досить складні схеми - схеми приватно-державного партнерства, за наявності яких інвестори будують житло чітко певного типу, розраховуючи на чітко певний рівень орендних платежів під гарантії і за допомогою уряду. Таку програму для України можна розробити, і вона надасть національній економіці щонайпотужніший поштовх. Звичайно, така програма - велика робота, але її варто зробити. Зазначу, що в США, наприклад, існує декілька мільйонів порожніх одиниць житла, так що подібна програма - це наша антикризова специфіка. РБК-Україна: Які ще "не банальні" схеми стимулювання економіки можуть бути реалізовані в нинішніх умовах? О.Р.: Є ще, як мінімум, один напрям, якому реально не приділяється належна увага. Зрозуміло, що підтримка експорту - це суперзавдання для будь-якої країни в умовах світової кризи. Сьогодні в світі є серйозне падіння сировинного сектора і первинної переробки, причому глобальна ринкова кон'юнктура зростання зовсім не гарантує. Але є експорт і не сировиною, я маю на увазі експорт інтелектуальної продукції. Те ж саме офшорне програмування - Індія, наприклад, заробляє на ньому більше, ніж Росія на продажі нафті. Яке місце Україна може в цій сфері зайняти - складно говорити, але не виключено, що високе. Далі. Україні в спадок від СРСР отримала надмірну мережу учбових закладів, з якими активно бореться Міносвіти, намагаючись скоротити чисельність вузів. Адже зараз в світовому освітньому просторі продовжується фактична боротьба за частку Радянського Союзу в експорті освітніх послуг, яка складала близько 10% світового ринку. Зараз ця частка гуляє, то чом би Україні професійно не зайнятися тим, щоб на базі надмірних потужностей організувати, наприклад, для Китаю, мережа учбових закладів. У Китаї за бортом університетів щорічно залишаються десятки мільйонів громадян. Якби ми професійно організували навчання для них, то сотні тисяч іноземних студентів давали б країні приблизно стільки ж, скільки Україна отримує від експорту металу. Є надмірні потужності мереж застарілих баз відпочинку, санаторіїв і т.д., які можна було б перетворити за вельми непростими схемами в центри експорту медичних і рекреаційних послуг і т.д. Звичайно, це дуже серйозна тема - "несировинний" експорт, але для цього потрібні розуміння, воля і політика на вищому рівні. РБК-Україна: Наскільки реально реалізувати такі, як і багато інших програм за гроші держави? Або ж необхідно привертати інвесторів, зокрема зовнішніх? О.Р.: Звичайно, інвестиції необхідні. Інвестиції - це виміряна реакція на настрій суспільства в цілому. Якби населення України повірило владі і передало державі і бізнесу свої кошти в управління, то ми не потребували б траншів від МВФ. РБК-Україна: Що стосується зовнішніх інвестицій. Чи можна чекати, що зараз, враховуючи деяке відновлення американської і європейських економік, західні інвестори повернуться до України? О.Р.: Я думаю, що до тих пір, поки в Україні не налагодиться політична система, цього чекати не варто. Інвестиція - це майже завжди точкова річ. Ось я інвестую в такий-то район, тобто в певну крапку, і в цій крапці я дуже уразливий. Зрозуміло, що в умовах корумпованої місцевої влади зовнішня інвестиція незахищена. Повинен бути сильний центр, який повинен виступати в ролі третейського судді, до якого можна звернутися за допомогою. Але у нас і центр розбито на декілька підцентрів, тому і звертатися нема до кого. Самі по собі, без заохочуючих заходів, сьогодні серйозні довгострокові інвестиції (і зовнішні, і внутрішні) до України не прийдуть. РБК-Україна: Але все таки, уряд намагається якось привертати зовнішніх інвесторів, наприклад, оголошена приватизація Одеського припортового заводу. Як Ви вважаєте, чи доцільно в умовах кризи проводити приватизацію? О.Р.: Я боюся, що гіршого часу вибрати було просто неможливо. Адже як вимірюється ціна активу? Береться прибутковість цього активу і ділиться на так звану ставку капіталізації - LIBOR плюс сума всіх надбавок, пов'язаних з країною, з галуззю, і, що важливо, з політичною ситуацією. Всі гучні політичні звинувачення і передвиборні скандали істотно збільшують ці надбавки. Тобто, внаслідок одних лише розмов Україна стає біднішою. Зараз з цінової точки зору поганий час для продажів. Я чую думки колег: нічого, продамо дешевше, зате привернемо інвесторів. Я не згоден. Тут причаїлася загроза. Уявіть, що у вас є трикімнатна квартира, яку ви вирішили терміново продати дешево, але ж вгаслідок і двокімнатна квартира в тому ж будинку впаде в ціні, а за нею і однокімнатна. Так і виникає ланцюжок знецінення активів. Думаю, що зараз варто не поспішаючи розробити програму завершення приватизації в Україні, потрібно чітко уявити собі структуру українських активів в майбутньому, потрібно чітко розуміти, що і в який момент можна продавати. А приватизовувати стратегічні об'єкти, щоб залатати дірку в бюджеті - це, щонайменше, не від хорошого життя, це жест відчаю. І звичайно ж, при продажах треба глибоко аналізувати кожен окремий сектор світової економіки, тому що ситуація в тих або інших секторах в один і той же час може бути абсолютна різною. Але це серйозна економічна робота. РБК-Україна: Що стосується приватизації землі. Як, по Вашому, слід проводити цей процес? О.Р.: Авжеж, Україні необхідний ринок землі. Якщо у вас є актив, який не бере участь в обороті, то це не актив, а пасив, тому що ви несете витрати, пов'язані з його змістом. Якщо ми не запускаємо ринок, тому що боїмося спекуляцій, то в світовій практиці є чудові механізми. Візьмемо дві основні спекулятивні тактики - довгострокова (купити і тримати) і короткострокова (купити і перепродати). Який механізм боротьби з довгостроковими спекуляціями? Прогресуючий податок на вільну землю, яка не експлуатується. Тобто, наприклад, за перший рік ти платиш податок в розмірі гривня за метр, за другий рік - п'ять гривень, за третій - п'ятдесят, за четвертий - тисячу. Ця експонента робить невигідною довгострокову спекуляцію. Залишаються короткострокові спекуляції - сьогодні купив у бабусі шматок землі за 1000 грн., а завтра перепродував його за 10 тис. дол. І тут все дуже просто вирішується: якщо ти продав землю на інший день після покупки, ставка податку на прибуток від продажу складає 99,9%, через два дні - 99,7%, через рік - 70%, через п'ять років - 30%, зворотна пропорція. Це робить невигідними короткоживучі спекуляції. Зрозуміло, тут є професійні тонкощі. Якщо поставити такі два бар'єри з обох боків, то будь-які спекуляції будуть анульовані без участі каральних органів. І тоді можна спокійно робити ринок. І земля потрапить до рук тих, кому вона дійсно потрібна. Але і це велика економічна робота. РБК-Україна: Які структурні реформи потрібні Україні, щоб роки через десять-двадцять вона змогла опинитися серед розвинених країн? А.Р.: В економічній політиці потрібна точка націлювання, крапка в реальному часі і економічному просторі, до якої прагне країна. Вона повинна стати загальнонаціональною метою - увійти до числа розвинених країн, увійти в т.з. "золотий мільярд". Після вибору такої крапки вже потрібно встановлювати середньо- і короткострокові орієнтири. Але для реалізації такої стратегії потрібна ефективна організація влади. В ідеалі: уряд повинен працювати в короткостроковому періоді, парламент - в середньостроковому діапазоні, а Президент - задавати довгострокові орієнтири і контролювати, щоб просування до них не відхилялося від вибраної траєкторії. Тоді економічне життя в Україні зможе отримати риси цілеспрямованої і усвідомленої економічної політики. Сподіваюся, що влада зможе збудувати таку економічну політику. За великим рахунком їй (владі) більше нічого і не залишається.