О.Омельчук: "Борговий капітал зараз доступний для багатьох великих, фінансово стійких компаній"
РБК-Україна: З Вашої точки зору, чи закінчилася глобальна фінансово-економічна криза?
Олександр Омельчук: За внутрішнім відчуттю - начебто закінчується. Але є побоювання наступного порядку. В глобальну економіку закачана колосальна кількість ліквідності - величезна, нічим не покрита емісія грошей. Держави створили нові гроші і позичили їх банкам, з метою збереження банківської системи. Але за цей же час не відбулося жодного зростання продуктивності, зростання доданої вартості не спостерігалося. І, відповідно, потрібні десятиліття, щоб повернути накопичені борги. Будуть раунди списання боргів та їх реструктуризації, як це було під час попередніх криз. Наприклад, в 1988-1989 рр. під час т.з. кризи ощадних кас - це було дуже схоже на те, що відбувається зараз. Адже і 20-річний макроекономічний цикл ніхто не відміняв.
РБК-Україна: Яких подій тоді очікувати в найближчі роки?
А.О.: Лунають думки, що ЄС може розпастися, поховавши євро. Що буде великим подарунком Федеральній резервній системі (ФРС) США. Але поки старі члени ЄС зберігають політичну волю фінансувати відстаючих членів Євросоюзу, напевно євро збережеться.
Я б назвав своє почуття по відношенню до кризи, як почуття остраху і надій. Начебто, все налагоджується, але розум ніяк не може знайти реальних поліпшень. Глобальна система управління ризиками - не поліпшилася. Так, якщо папери НАК «Нафтогаз України», який, по суті, оголосив технічний дефолт, торгуються вище номіналу, то це не означає, що НАК поліпшив управління ризиками. Це лише означає глобальну інфляцію - величезна кількість грошей, які ні в що вкласти.
РБК-Україна: В цьому-то якраз багато хто і вбачає головний ризик. Світові аналітики вважають, що реальний сектор економіки переоцінений в два рази. З цієї точки зору, грошова маса потребує стерилізації. Але досі ні один із західних центробанків або ФРС не ведуть такої політики.
А.О.: Зрозуміло, тому що стерилізація спричинить за собою зростання процентних ставок, ревальвацію валюти і знищення свого реального сектора економіки.
РБК-Україна: То який можна вибудувати шлях розвитку світової економіки, щоб перебудувати її на користь реального сектору, а не спекулятивного капіталу?
А.О.: Питання рівня потужної наднаціональної організації - того ж Світового банку (СБ) або Міжнародного валютного фонду (МВФ). Але мені здається, що такої глобальної перебудови не може статися. Є експерименти - китайський і, умовно, ісламський.
В Китаї уряд давав в кризу гроші не банкам, а безпосередньо компаніям-виробникам. Але цей приклад нагадує мені досвід Кореї і Японії, в якійсь мірі - Росії. Коли в кожній галузі є національний лідер, керований державою, і тому він не вільний у своїх комерційних перевагах. Тому, думаю, цей експеримент провалиться так само, як і всі попередні. Так, Японія на одному етапі була успішна, але її ВВП багато років не ріс.
А ісламська модель специфічна в силу того, що пророк Мохаммед заборонив позичати гроші своєму братові під відсотки. В умовах родоплемінного суспільства, ймовірно, 10% річних дійсно були страшної сумою, тому що ніхто не міг виробити стільки доданої вартості. Зараз ситуація змінилася.
З іншого боку, спроби арабських інвесторів рециклювати нафтові гроші та інвестувати їх в якісь реальні активи виливаються в грандіозні і абсолютно безглузді будівництва. Цей шлях теж непродуктивний. Більш правильним шляхом є вкладення в реальну диверсифікацію, яка дозволила б економіці триматися не тільки на нафті.
РБК-Україна: Чи розумна ставка, яку Кабмін намагається зробити на експортерів - металургів і аграріїв?
А.О.: В нашій країні - латиноамериканська модель економіки. Вона характеризується наступними рисами. Перша - втеча капіталу з країни. Немає ніяких більш-менш об'єктивних оцінок співвідношення вітчизняного капіталу всередині країни і за її межами. Якщо говорити про класичний визначенні капіталу - він практично весь за кордоном і обчислюється десятками мільярдів доларів. Хоча його ніхто і ніколи не рахував.
РБК-Україна: В середині 1990-х рр. голова СБУ Євген Марчук казав, що щорічно з країни вивозиться близько 5 млрд дол.
А.О.: В основному, це мова йшла про нафтогазовому секторі. Так от, все-таки складно сказати, скільки грошей за кордоном. Одне точно - в країні їх в рази менше. Виходить парадоксальна ситуація, коли інвестиційний ресурс, на який всі розраховують - це особисті накопичення найманих і самозайнятих працівників. А основний ресурс - за кордоном. Правда, він повертається, але далеко не в тих кількостях, у яких виходив.
Другий показник латиноамериканської моделі - монополізованість окремих секторів економіки.
Третій показник - вкрай низький рівень освіти та державного управління. В країні витрачається вкрай низький відсоток ВВП на вищу освіту. Вузи зовсім вхолосту готують величезну кількість фахівців гуманітарних економічних спеціальностей-юристів, бухгалтерів та ін. Ці люди трагічно не бажають і не вміють нічого робити. Ми, наприклад, як роботодавці, знаходимо, що при наймі на роботу співвідношення ціна-продуктивність вище в тих же громадян США. І це дуже сумний симптом.
Звідси виростає найголовніша проблема всіх виробників - відсутність кадрів. Є буквально кілька вузів, де на окремих факультетах готують дійсно хороших фахівців, здатних працювати в структурах, аналогічних нашій.
РБК-Україна: Все-таки, повертаючись до питання: наскільки розумно робить уряд, ставлячи на металургів та аграріїв?
А.О.: Тотально не виправдано. В останні два-три роки світовий ринок металургійної продукції було, м'яко кажучи, перенасичений. В останні п'ять років Китай запустив понад 300 млн т ефективних і сучасних потужностей, що в десять разів більше всього українського виробництва.
Первинне накопичення капіталу у нас відбувалося за рахунок витрат амортизації виробничих потужностей, створених при СРСР. Останні 20 років дороги, мости, заводи були передані у власність «за задарма». І додана вартість, яка була 20 років тому, втрачена. Процесу переходу переробних потужностей іноземцям можна запобігти тільки активним залученням українських капіталів в розвиток власної країни. В іншому випадку нашим залишаться гірничодобувні потужності, через дефіцит залізної руди у світі і малої кількості країн, в яких можна без особливих проблем побудувати шкідливе для навколишнього середовища підприємство.
РБК-Україна: Наскільки виправданий прогноз макропоказників по Україні на поточний рік, даний МВФ?
А.О.: Макроаналітікі можуть вести різні підрахунки. Але є три ключових змінних в нашій країні. Перша - проблемні активи банківської системи. Їх справжній розмір мало кому відомий.
Друга - курсова політика Нацбанку і уряду.І третя - це ситуація на зовнішніх ринках, оскільки економіка України одна з найбільш відкритих у світі.
РБК-Україна: Але МВФ не відмовить у продовженні кредитування?
А.О.: З точки зору політичної доцільності МВФ буде нас підтримувати. Фонд на даний момент зацікавлений у збільшенні портфеля виданих кредитів. Якщо до кризи заборгованість України перед МВФ була незначною і фактично МВФ повинен був закрити свій офіс в Україні, то зараз вже йде мова про те, що програма кредитування України може бути збільшена з 16,5 млрд дол. При цьому можливий перехід до більш довгострокового кредитування . Таким чином, МВФ зацікавлений у видачі Україні кредитів, можливо, не менше, ніж ми.
Офіційні вимоги МВФ включають в себе поліпшення бюджетної дисципліни, проведення жорсткої монетарної політики, реформування НБУ. Що це може означати для України? Як і Греція, Україна може скоротити бюджетний дефіцит лише значно «затягнувши пояс». Це означає скасування пільг аграріям, підвищення цін на газ для населення і промисловості та, можливо, підвищення пенсійного віку.
РБК-Україна: За даних умов, на що очікують інвестори, на що вони роблять ставки?
А.О.: Наш фондовий ринок з початку цього року за зростанням фондових індексів був на другому місці після Монголії. Це, по суті, комплімент малому розміру нашого ринку, але не його ліквідності. Крім того, це реакція іноземних інвесторів на поліпшення політичної ситуації в країні
Оскільки в світі величезна кількість емітованих грошей, в світі йде гонка за активами. Відповідно, інвестори все активніше заходять в ризикові країни, щоб вкласти гроші з високою прибутковістю. У нас всередині країни через брак коштів навіть кредитування під 15-16% річних вважається недорогим, а для західного інвестора - це високий відсоток. Тому наразі дохідність українських облігацій знаходилася на рівні вище 10% річних, іноземці купували саме облігації, практично не цікавлячись акціями. Зараз же інтерес інвесторів змістився у бік акцій. Традиційно, всіх інвесторів в акції можна розділити на два типи: так звані «value» інвестори і «growth» інвестори. Перші звичайно інвестують у підприємства, які не обов'язково знаходяться у фінансово здоровому положенні, але вартість акцій яких, навіть при таких умовах, істотно занижена. «Growth» інвестори вкладають у сильні зростаючі компанії споживчого та с/г секторів.
Якщо говорити по галузях, то у сталеливарних компаній ми не бачимо перспектив - надприбутків у них не буде дуже тривалий час. Приватизація енергетики неминуча, тому що вся держава не має достатньо ресурсів для масштабних інвестицій у галузь. У вуглепромі накопичений величезний пул неплатежів.
Акції компаній, орієнтованих на внутрішній ринок - рітейл, будівельні компанії і банки - навряд чи мають значний потенціал зростання, тому що внутрішній попит буде залишатися слабким ще кілька років.
Ми вважаємо, що ціни на нерухомість будуть стагнувати, доки не прийдуть у відповідність з реальністю. Ситуація з нерухомістю, яку ми спостерігали до кризи в країні, була пов'язана виключно з нерозвиненістю фондового ринку - люди вкладали не в виробничі активи, а в квартири і землю.
РБК-Україна: Які M&A можуть відбутися в Україні поточного року?
А.О.: Перше - це M&A всередині країни, купівля українських активів українцями ж. Думаю, цілями для поглинань в найближчі два роки стануть «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча - компанії без сировинної бази і з колосальним непродуктивним навантаженням. Навряд чи вони довго вистоять.
Також продовжиться укрупнення сільськогосподарських компаній. Дрібні будуть поглинатися. Вести бізнес на 100 га землі без доступних банківських кредитів і системної підтримки - це каторжна праця.
Повинно відбутися укрупнення роздрібних мереж. Але там ніхто не буде купувати цілий бізнес, купувати будуть тільки матеріальні активи. В ритейлі та сільському господарстві буде саме скупка сильними гравцями більш слабких, а не рівноправне злиття. Для повноцінних ж злиттів я не бачу перспектив.
Якщо ж говорити про M&A за участю зарубіжних інвесторів, то такий специфічний вид M&A, як приватизація, цього року буде вкрай популярний з метою поповнення бюджету. Швидше за все, «Укртелеком» і ОПЗ нарешті продадуть. Можливо, частина цих акцій навіть потрапить на фондовий ринок, що зробить його значно «цікавіше», адже на ринку дефіцит акцій у вільному обігу. Тим більше, на ньому складно купити великий пакет акцій надійної компанії.
РБК-Україна: Які перспективи IPO вітчизняних компаній поточного року?
А.О.: Ми прогнозуємо, що акцент у цьому році буде зміщений в бік залучення боргового капіталу, а не виходів на IPO. Багато компаній закінчили 2009 р. з не найкращими фінансовими показниками, а це означає, що при виході на IPO вони продадуть свої акції за заниженою ціною. Лише деякі підприємства, в основному з харчопрому і с/г секторів, можуть зараз вигідно залучати акціонерний капітал.
В той же час, борговий капітал зараз доступний для багатьох великих, фінансово стійких компаній. Те, що «Метінвест» випустить євробонди - секрет Полішинеля. Вони просто чекають падіння прибутковості. Так само і для МХП, і для ДТЕК євробонди виглядають куди більш привабливим інструментом, ніж акціонерний капітал.
Швидше за все, в цьому році ми побачимо 3-4 IPO, і це будуть обрані компанії, так би мовити, "чемпіони-2009", які пройшли кризовий час з мінімальними втратами в прибутковості, або навіть поліпшили фінансове становище.
Спілкувався Антон Подлуцький
