"Океан" нездійсненних надій
Боротьба за один з найбільших суднобудівних заводів країни розгорілася з новою силою. Колишнє керівництво заводу в особі новопризначеного губернатора Миколи Романчука намагається повернути контроль над підприємством, поставити неефективний менеджмент і продовжити його знищення.
Після свого призначення в березні 2014 року новий глава Миколаївської області Микола Романчук взявся за роздачу обіцянок. Однією з них стала заява про готовність вивести з кризи багатостраждальний суднобудівний завод "Океан". Нагадаємо, підприємство перебуває в стані банкрутства, тоді як губернатор хоче перевірити обгрунтованість вимог кредиторів і залучити для його відновлення якогось "стратегічного інвестора".
"Я призупиняю ліквідацію. Необхідно прибрати незаконно заведених туди кредиторів і перейти c ліквідації на банкрутство. Потім, підсумувавши реальну кредиторську заборгованість, знаходимо реального інвестора - він вже в черзі стоїть, вчора c Москви дзвонили. І вже через тиждень сюди на ремонт йде контейнеровоз з Кіпру. Це називається оновлення, початок роботи заводу "Океан", - заявив він через два дні після призначення.
Здавалося б, благе починання, навіть з урахуванням московських коренів "інвестора". Ось тільки щирість намірів Романчука викликає великі сумніви. Досить згадати хто керував заводом, і хто привів його до нинішнього стану. Адже генеральним директором "Океану" раніше був саме нинішній губернатор. Саме той, хто сьогодні всією душею вболіває за долю підприємства, в минулому приймав управлінські рішення, що у прямому розумінні тягнули завод на дно.
Візьмемо, наприклад, систему оплати праці на підприємстві і виявимо один цікавий факт. У 2008-2010 роках майже 65% фонду зарплати нараховувалося семи керівникам заводу, а особисто на Романчука припадало 38,6%. Для порівняння варто відзначити, що на той період середня заробітна плата працівників "Океану" становила трохи більше 2 тис. грн в місяць, тоді як базова ставка нинішнього губернатора доходила до 190 тис. грн. Але дивує не тільки це. Трудовий контракт Романчука містив пункт, що передбачав довічне забезпечення голови "Океану" при його достроковому розірванні. І Романчук не забув скористатися цим пунктом у наступних судових спорах з підприємством, за якими він сьогодні вимагає виплатити йому 37 млн грн.
Що ж стосується самого контракту, по якому нинішній глава області отримував шалені зарплату і соцзабезпечення, то його легітимність сьогодні викликає небезпідставні сумніви. Справа в тому, що доповнення до нього від 2009 року, які серед іншого містили пункт про довічне забезпечення, були завізовані представником "московських" акціонерів, топ-менеджером російської "Фінансово-лізингової компанії" Андрієм Бурлаковим. Тим самим Бурлаковим, який у 2011 році буде застрелений в Москві, в час, як це стверджує його цивільна дружина Ганна Эткина, "розборок" російських акціонерів навколо "Океану". Тобто сьогодні встановити справжність цього документа фактично неможливо.
Тим не менш, Микола Романчук вміло користувався перевагами свого трудового договору. Крім солідної зарплати нинішній губернатор також самостійно заповнював свій табель робочого часу і додавав собі понаднормові години у вихідні дні. Крім того, Романчук не гребував оформляти свої приватні вояжі в столицю як важливі службові відрядження. До речі сьогодні "ефективний" управлінець вимагає виплатити йому через суд за "роботу" у вихідні та святкові понад 1 млн грн, а за відрядження - близько 245 тис. грн.
Характерним прикладом "ефективного" менеджменту Романчука на посаді гендиректора "Океану" став також продаж квартири, розташованої практично в самому центрі Києва, що колись належала заводу. Мова йде про 4-х кімнатну "квартиру-готель" по вул. Льва Толстого, 49, яка використовувалася заводом для проживання відряджених до столиці менеджерів. У 2006 році Романчук, як директор, дав згоду на продаж цієї квартири директору з персоналу заводу Юлії Юсуповій. Квартира загальною площею 75 кв. м. була реалізована заводом за балансовою вартістю 72 тис. грн., тобто за ціною (виходячи з чинного на той момент курсу) трохи більше ніж 200 дол. за кв. м. Потрібно відзначити, що в 2006 році середня вартість "вторічки" на столичному ринку становила близько 1,6 тис. дол. за кв.м., а ціна на нерухомість в центрі в рази перевищувала цей усереднений показник (3-4 тис. дол за кв.м). За скромними підрахунками тільки на цій "операції" завод втратив майже 300 тис. дол. Чим була продиктована така щедрість управлінця - залишається загадкою. Хоча сам факт того, що постійною супутницею Романчука в столичних "відрядженнях" була все той же директор по персоналу Юсупова, мабуть, багато що пояснює. До речі, Юлія Юсупова стоїть сьогодні другою в черзі на погашення заборгованості по зарплаті в рамках справи про банкрутство. Хоча варто визнати, що її вимоги скромніші - 1,6 млн грн. цікавий ще й той факт, що як Романчук, так і Юсупова в своїх позовних заявах про стягнення заборгованості по зарплаті з "Океану" за дивним збігом обставин в якості місця прописки вказують ту саму адресу - квартиру №66 в будинку по вул. Льва Толстого, 49.
Що ж дозволяло Романчуку відчувати свою безкарність себе в іпостасі гендиректора? Частково світло на це проливає зовсім свіжий епізод. Колишня представник ФЛК і цивільна дружина застреленого Бурлакова Анна Эткина у листопаді 2013 року оприлюднила у своєму блозі цікавий документ, в якому нинішній губернатор зізнається, що повинен був щомісяця перераховувати наглядачам від "московських" інвесторів неофіційну винагороду в розмірі 18 тис. євро.
Окремої уваги заслуговують управлінські підходи Романчука. Наприклад, в 2009 році "Океан" уклав договір з відомим українським аграрним холдингом на будівництво несамохідних барж для перевезення зерна. На перший погляд, все добре: підприємство завантажене замовленнями, спускає на воду судна кожен місяць і заробляє гроші. Але не тут-то було. Фактична середня собівартість одного судна була в 1,5 рази вищою кінцевої ціни реалізації. Побудувавши за даним контрактом 12 судів, завод фактично спрацював собі в мінус на 64 млн грн. Більше того, обсяг податків, який через цю очевидну схему не надійшов у державний бюджет, оцінювався податківцями в 3,6 млн грн, про що свідчать акти відповідної перевірки (липень 2011 року).
Тут же можна було згадати про сумнівні продажі неврахованого металобрухту на підприємстві і про засилля тотальної субпідряду в умовах надлишку виробничих потужностей. Так, наприклад, деякі субпідрядники примудрялися змінювати електричну лампочку за 400 грн. При цьому акти виконаних робіт за договорами були знеособлені й не містили ні найменування робіт, не виконаних обсягів. І таких паразитів на території "Океану" було безліч. Одні з них "модернізували обладнання", інші "очищали і фарбували поверхні", треті - "купували листовий прокат".
Романчук і раніше і сьогодні заявляє, що, покидаючи завод, він залишив працездатне підприємство, яке довели до катастрофи невмілі послідовники. Але тут варто навести кілька важливих цифр. На момент звільнення Миколи Павловича підприємство не тільки мало багатомільйонну заборгованість по заробітній платі (поточна заборгованість з'явилася у вересні 2010 р. і на кінець грудня того ж року становила вже понад 11,208 млн грн.), а також соціальних платежах та платежах до Пенсійного фонду, але і кредиторську заборгованість на суму понад 336 млн грн., що в 8,8 разів перевищувала дебіторську заборгованість. Також, згідно даних офіційної звітності, збитки підприємства за підсумками 2009 року склали 132,27 млн грн., у 2010 році - 36,9 млн грн.
Тому і викликають сьогодні заяви господарника Романчука про відродження "Океану" дуже великі сумніви. До того ж він так і не уточнив, хто ж виступить інвестором і допоможе підприємству вижити. Якщо це будуть все ті ж московські підприємці, які тягнули з заводу всі соки, або інші лобійовані губернатором "ефективні" управлінці, то не бачити миколаївським корабелам світлого майбутнього.
