"Антикорупційний кодекс": бути чи не бути?
Наталія Ульянова, директор департаменту міжнародного податкового планування ЮФ ICF Legal Serviсe, спеціально для РБК-Україна
Ні для кого не секрет, що питання корупції залишається однією з головних проблем для України. Саме відсутність кроків у боротьбі з цим явищем і призвела до неефективної роботи державних інститутів, а також стала головною причиною масових протестів в кінці 2013-початку 2014 років.
Як відомо, в минулому році Україна вкотре провалила іспит по "боротьбі з корупцією" і посіла 144 місце за індексом, розрахованим Transparency International, тим самим залишившись на рівні таких країн, як Іран, Камерун або Папуа Нова Гвінея.
На перший погляд, амбітна антикорупційна програма на 2011-2015 роки вартістю в кілька сотень мільйонів не раз опинялася на межі зриву. І мимоволі напрошувався висновок: будь-які кроки, спрямовані на боротьбу з корупцією, швидше імітація, ніж реальні наміри влади щось поліпшити.
Не дивно, що парламентарі згадали про корупцію саме в жовтні, якраз напередодні виборів до Верховної Ради України. Як відомо, в цьому місяці депутатам, нарешті, вдалося затвердити основи державної антикорупційної політики на 2014-2017 роки.
Слід виділити кілька особливо важливих пунктів нової політики, а саме:
а) впровадження ефективних антикорупційних програм в центральних органах виконавчої влади, а також державних, казенних, комунальних підприємствах та господарських товариствах, в яких державна або комунальна частка акцій перевищує 50%.
б) усунення ризиків корупції та впровадження прозорої системи державних закупівель;
в) подолання корупції в судочинстві.
Прийняття антикорупційних законів однозначно хороша ідея, однак механізми, завдяки яким вдасться змусити ці благі наміри працювати поки неясні.
Як відомо, у тримісячний термін з дня набрання чинності цього закону Кабмін повинен розробити механізм виконання завдань по реалізації засад антикорупційної політики. Тому наскільки серйозно уряд налаштований на боротьбу з корупцією можна буде сказати не раніше ніж через квартал.
Важливою частиною вищезгаданої стратегії є проект прийнятого Радою документа під назвою "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевим вигодонабувачем юридичних осіб і публічних діячів".
Згідно з буквою закону, підприємства, крім державних і комунальних, зобов'язані встановлювати свого кінцевого бенефіціара, регулярно оновлювати та зберігати інформацію про нього і надавати її державному реєстратору, у випадках та в обсязі, передбачених законом.
Кінцевий бенефіціар юрособи - фізособа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління чи господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб.
При цьому фізичною особою-кінцевим вигодонабувачем юридичної особи не може бути особа, яка є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.
Що стосується розкриття інформації - тепер повинен з'явитися доступ до переліку засновників юрособи, у тому числі прізвища, імена, громадянство, серія та номер паспорта. Якщо ж засновник - фізична особа, доступні повинні бути серед іншого також країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код.
Закон також повинен забезпечити доступ до Держреєстру прав на нерухоме майно. Згідно з документом, всі охочі можуть отримати інформацію щодо об'єктів нерухомого майна за допомогою офіційного сайту центрального органу виконавчої влади.
Прямий доступ до Держреєстру отримають посадові особи державних органів та нотаріуси через цифровий підпис. Інформація надаватиметься по об'єкту нерухомості та по суб'єкту права.
Слід зазначити, що на сьогоднішній день в згаданому Державному реєстрі інформація про права нерухомого майна є далеко не на всі об'єкти. Який механізм заповнення прогалин буде використаний, поки залишається неясним. Реєстр буде перевіряти достовірність отриманої інформації, і яким чином вона буде оновлюватися також не очевидно.
Іншими словами, нові закони - нові питання.
Наприклад, у документі, схваленому депутатами, не прописаний конкретний механізм виявлення бенефіціара. На підставі якого документа його ідентифікувати? Трастової декларації від акціонера нерезидентної компанії? Концепт "довірчої власності" для України поки незвичний і малозрозумілою, тому визначити "кінцевого вигодонабувача" може бути не так просто.
Тим часом покарання за неподання інформації про кінцевого бенефіціара вже призначено. Неподання інформації каратиметься штрафом від 1 тис. до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 160 до 240 годин.
Однозначно, для впровадження подібних складних змін необхідний час, чітко прописані механізми, а не передвиборна поспіх. Також важливо використати міжнародний досвід, щоб не повторювати чужих помилок.
Що стосується боротьби з корупцією, то її масштаби і механізми в Європі залежать від держави. Наприклад, в Німеччині не існує настільки радикальних законів, що пояснюється високим рівнем відповідальності та свідомості держчиновників, які пам'ятають, що найменша помилка може поставити під питання їх багаторічну кар'єру.
А от Італія, країна в якій раніше переважав високий рівень корупції та організованої злочинності, свого часу пройшла через очищення. Операція "Чисті руки" стала безпрецедентною за своїми масштабами. Результатами операції стали демонтаж так званої "Першої республіки", кардинальні зміни в законодавстві та реформа в правоохоронній системі. Всього було засуджено понад 50 000 людей. У чому кампанія стала успішною завдяки нечисленним чесним суддям, які були готові боротися з системою.
Що стосується розкриття бенефіціарів, в інших країнах, з цим питанням теж не все так просто. Приміром, у квітні 2014 року Великобританія висловила наміри стати першою з країн ЄС, зробила реєстри бенефіціарів доступними третім особам. Далі вона вирішила зобов'язати свої підконтрольні території поступити таким же чином. Втім, зараз все так і знаходиться на етапі обговорень і законопроектів. Рішення в якійсь мірі залежить від того, хто переможе на парламентських виборах Великобританії в 2015.
Очевидно, що лише прийняття законопроектів не гарантує їх виконання. А контроль громадськості хоч і є необхідним елементом, але не є достатнім. Іншими словами, без глибокої реформи правоохоронної та судової систем контроль і виконання нововведень буде неможливо. А це не один рік роботи.
